Сторінка соціального педагога НВК №122

 Вас вітає соціальний педагог

Тиханова Євгенія Борисівна

 з 2015 року працює в НВК №122 соціальним педагогом, медіатором.
 І кваліфікаційна категорія

Блог соціального педагога

Графік роботи

Дні тижня Час
 Понеділок 10:00-16:00
 Вівторок 10:00-16:00
 Середа 10:00-16:00
 Четвер Методичний день. Самоосвіта. Семінари, засідання методичних об'єднань психологів.
 П’ятниця 10:00-16:00

Графік консультацій соціального педагога  

День тижня Часи Контингент
Понеділок 14.00-16.00 Вчителі, учні
Середа 10.00-16.00 батьки
П'ятниця 13.00-15.00 Вчителі, учні

Корисна інформація

У тебе проблеми у спілкуванні?

Досить часто хлопці й дівчата потрапляють у ситуації, коли їм важко зробити пер­ший крок до знайомства, особливо, із людиною протилежної статі, перший крок до примирення. За цим стоять глибокі переживання: страх, роздратування, несподівана агресивність. Усе це може ускладнювати життя. Але при бажанні завжди можна знайти вихід.

Пам'ятай!

1. Найважливішим є саме перший крок. Тому, якщо ти хочеш познайомитися чи помиритися, йди першим назустріч людині, не чекай і не думай, що це повинна зробити вона.
2. Посміхайся! Твоя посмішка свідчить про добрі наміри.
3. Частіше називай ім'я співрозмовника. Для кожного звук власного імені найсолодший і найважливіший звук людської мови.
4. Проявляй щиру зацікавленість.
5. Інтонацією, виразом обличчя, позою покажи зацікавленість.
6. Намагайся знайти цікаву тему для розмови. Розмова «ні про що», про футбол, погоду, фільм теж може дати хороший результат. Важливо те, що контакт уже відбув­ся.
7. Налаштовуйся на людину, уважно слухай її. Слухати набагато важче, аніж гово­рити самому. Уважно спостерігай за іншими, намагайся якомога глибше зрозуміти по­відомлення (те, про що говорить інший), запам'ятовуй почуте, перед тим як дати відповідь.
8. Слова не обов 'язково найважливіші елементи повідомлень. Ми спілкуємося навіть тоді, коли мовчимо.
9. Будь відкритим, випромінюй тепло, і воно повернеться до тебе.

Вважаєш, що ти недостатньо впевнена в собі людина?

Ось деякі орієнтири впевненості:

1. Я маю право оцінювати свою поведінку, думки та емоції і приймати відповідальність за їхнє ініціювання і наслідки для себе.
2. Я маю право вирішувати, чи відповідальний я за вирішення проблем інших людей.
3. Я маю право змінювати свою думку.
4. Я маю право робити помилки і бути відповідальним за них.
5. Я маю право бути нелогічним у прийнятті рішень.
6. Я маю право говорити, що я чогось не знаю.
7. Я маю право говорити, що я чогось не розумію.
8. Я маю право говорити, що я не маю до цього ніякої справи.
9. Я маю право встановити особисті пріоритети.
10. Я маю право говорити «ні» без почуття провини.


Без паніки. Як не хвилюватися перед іспитом, ЗНО

Період іспитів неминуче супроводжується хвилюванням і стресом. Ми розповімо вам, як хвилювання заважає готуватися до ЗНО, і як можна знизити рівень тривожності учнів.

Іспит — це завжди хвилювання і страх. Причому ці симптоми супроводжують нас протягом усього життя. Школярі хвилюються перед контрольними або підсумковими іспитами, студенти — в період сесії, майбутні водії — перед іспитом для отримання прав.

Частково саме хвилювання допомагає нам мобілізувати свої сили, але, в той же час, це почуття заважає нам, і таїть в собі справжню загрозу.

Стрес і хвилювання зачіпають більшість систем людського організму, але перш за все негативно впливають на роботу нервової, серцево-судинної та імунної системи. Надмірне хвилювання викликає почастішання пульсу і стребки артеріального тиску. Через збої у роботі організму часто виникають порушення в емоційній сфері особистості: перепади настрою, проблеми у спілкуванні з батьками й однолітками.

Звідки взагалі береться хвилювання?

В даний час спостерігається не сама приємна тенденція — все частіше в дитячому віці проявляються невротичність і тривожність, підвищене занепокоєння й емоційна нестійкість.

Якщо школяр готується до іспитів неправильно, несистематично або занадто старанно, великі шанси довести свій організм до стресового стану. Стрес з'являється, коли випускники проводять за підручниками занадто багато часу, забувають про необхідність повноцінного відпочинку або постійно недооцінюють свої сили, сумніваються в достатності знань.

Чому ми хвилюємося, і що з цим робити?

Страх перед іспитом — це щось більше, ніж просто неприємне відчуття. Багато школярів знають, що через хвилювання результат екзамену може виявитися зовсім не таким, яким хотілося б. Часто найсильніший страх перед іспитом — це страх розхвилюватися.

Деякі школярі й студенти вважають, що відмінники не нервують перед іспитом. Це не так. Страх перед іспитом у житті відчувала кожна людина, навіть та, яка знає все. Є дві причини, якими може бути викликаний даний вид страху.

Перша причина — це невпевненість у своїх силах. Причому найчастіше така невпевненість викликана не реальними пробілами в знаннях, а надмірною підозрілістю й невротичністю школяра. Зрозуміло, подібного роду невпевненість з'являється й у тих, хто реально оцінює свої сили й розуміє, що його знанням не вистачає повноти й системності.

Реальні проблеми з рівнем знань усунути легше, ніж уявні. Достатньо приділити увагу додатковій підготовці, перечитати підручник, подивитися видеопояснення в інтернеті, позайматися з репетитором, в кінці кінців.

Набагато важче працювати над самооцінкою, перестати сумніватися в собі. У таких випадках школяреві потрібна підтримка батьків і вчителя.

Порада вчителю: Позитивна оцінка знань школяра додасть йому впевненості, якщо ви знайдете правильні слова. Підбадьорювання в дусі: «У тебе все вийде і взагалі ти розумниця» — малоефективні. Скажіть те ж саме, але мовою фактів: «На іспиті будуть ось такі завдання, згадай, на уроках ти завжди легко справлявся з ними, твори даються тобі краще за всіх у класі. Я сама іноді їх по два рази перечитувала» і т. п.

Друга причина — переоцінка значущості іспиту.

ЗНО — це, мабуть, найважливіше випробування в житті школяра. Від результату цього іспиту залежить подальша доля. У зв'язку з цим, поява хвилювання, внутрішньої напруги і тривоги — цілком закономірно.

Щоб знизити рівень тривоги, викликаний подібним стресом, потрібно навчити школяра правильно інтерпретувати ситуацію. Для багатьох випускників недоотримати один-два бали на іспиті — трагедія всього життя. Хлопці часто ставлять перед собою завищені вимоги. Нерідко ситуацію нагнітають ще й батьки.

Порада батькам: Не ставте ультиматум, не погрожуйте дитині, не сгущайте фарби. Дайте їй трохи волі. Спокійно поговоріть про її бажання й про те, як вона уявляє своє майбутнє.

Разом уявіть різні ситуації: обговоріть, що ви будете робити, якщо дитині вдасться отримати вищий бал, і як вчините, якщо їй не вистачить кілька балів для вступу в обраний вуз.

Що потрібно зробити, щоб не панікувати напередодні ЗНО?

1.  Ставте цілі. На жаль, багато випускників навіть в кінці навчального року не до кінця впевнені, куди збираються вступати й яку професію обрати. Така невизначеність створює додаткове напруження.

Батьки і вчителі повинні допомогти випускнику визначитися і підказати, які кроки йому потрібно зробити на шляху до досягнення своєї мети. Цілеспрямованість допомагає об'єктивно оцінити свої сили, підійти до підготовки більш осмислено і системно.

2.   Дисциплінуйте себе. Запам'ятайте просте правило — системність і порядок у всьому.

Вивчайте матеріал комплексно, у взаємозв'язку між розділами шкільної програми, і обов'язково рівними порціями. Ні в якому разі не відкладайте на останній тиждень.

Давайте мозку відпочити. Для цього корисно перемикатися на заняття, не пов'язані з навчанням: творчість, хобі, вправи по релаксації.

Загартовуйте тіло. Не забувайте про необхідність фізичних навантажень. Це одне з найважливіших умов гарного сну.

Харчуйтеся правильно. Повноцінне й правильне харчування може попередити виникнення стресу. Не зайвим буде прийом вітамінів.

3.  Дізнайтесь «ворога» в обличчя.

Страх перед невідомим живе в кожному з нас. Тому треба приділити увагу розбору та аналізу типових завдань ЗНО.

Ознайомтеся з методичними рекомендаціями по підготовці до ЗНО з обраних предметів. У методичних рекомендаціях дано корисні поради та розібрані типові помилки випускників попередніх років.

Згадайте вираз «попереджений — значить озброєний», яким би побитим воно вам не здавалося. Приділяйте більше часу розбору завдань і допоможіть випускникам усвідомити свої слабкі і сильні сторони.

Проведіть пробний іспит в атмосфері максимально близькою до реального ЗНО, щоб на реальному іспиті учні почували себе вільніше.

Права та обов’язки матері, батька і дитини

Юридичним фактом, на основі якого виникають права і обов’язки батьків та дітей, є встановлене у законному порядку походження дитини від батьків.

В Сімейному кодексі міститься цілий комплекс норм, які визначають насамперед обов’язки батьків щодо дітей. Серед них — обов’язок забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦСу, обов’язок поважати дитину, виховувати та утримувати її.

Батьки мають право на визначення імені дитини, на особисте виховання, на вибір форм виховання, на відбирання дитини у кожного, хто незаконно тримає її в себе.

Батьки як суб’єкти батьківського правовідношення мають низку майнових та немайнових прав і обов’язків. Виходячи з аналізу норм сімейного законодавства України, можна визначити найбільш специфічні ознаки батьківських прав та обов’язків:

- вони мають строковий характер, оскільки належать батькам до повноліття дитини;
- при здійсненні своїх батьківських прав та обов’язків батьки не повинні заподіювати шкоду фізичному та психічному здоров’ю дитини;
- серед усіх батьківських обов’язків у примусовому порядку може бути здійснено лише обов’язок щодо утримання дитини; примусити виконувати особисті батьківські обов’язки неможливо, тому у разі їх невиконання застосовується така санкція, як позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;
- мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 18 Конвенції ООН про права дитини, ст. 141 СК).

Основними актами, які визначають в Україні зміст прав дитини, крім Сімейного Кодексу, є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована постановою Верховної Ради УРСР від 27 листопада 1991 р.) та Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Згідно з цими актами, дитина, зокрема, має такі права:

- право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я;
- право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
- право на ім’я та громадянство, право знати своїх батьків та право на їх піклування;
- право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного розвитку;
- право на вільне висловлення особистої думки та отримання інформації, що відповідає її вікові, право бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства;

- право на свободу совісті та релігії;
- право на захист від усіх форм насильства;
- право на житло;
- право на освіту.

Міжнародні акти та акти внутрішнього законодавства України приділяють особливу увагу дітям, які мають статус дитини-біженця, дитини-інваліда, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Так, дитина-біженець має право на допомогу з боку держави у пошуку її батьків та інших членів сім’ї, на одержання інформації, необхідної для її возз’єднання зі своєю сім’єю. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про охорону дитинства» держава через органи опіки та піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім’ї та родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров’я.

Дитина, яка є неповноцінною в розумовому або фізичному відношенні, має право на особливе піклування, на ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, підготовки до трудової діяльності таким чином, який призводить до найбільш повного, по можливості, втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи. Ст. 26 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична і психологічна допомога, можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах.

Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою. Ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), в будинки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу.

Дитина може самостійно реалізувати свої права лише у тих випадках, які передбачені законодавством. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 152 СК дитина, яка досягла 14 років, має право звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду; відповідно до ч. 2 ст. 148 СК дитина, яка досягла семи років, має право брати участь у вирішенні питання щодо зміни її прізвища у разі зміни прізвища обома батьками. Дитина, яка досягла 14 років, має право вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлені законом (ч. 2 ст. 29 ЦК). Дитина, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 295 ЦК).

На відміну від повнолітніх осіб, реалізація прав дитини найчастіше пов’язана з поведінкою її законних представників — батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, установ, на яких закон покладає обов’язок з охорони прав дітей. Законний представник дитини має діяти виключно в її інтересах.

Ступінь та межі участі законних представників у здійсненні прав дитини визначені законом і залежать від таких обставин:

- віку та обсягу дієздатності дитини. Слід мати на увазі, що неповнолітня особа, якій надано повну цивільну дієздатність на підставі ст. 35 ЦК, однаково не може реалізувати весь комплекс сімейних прав. Приміром, ця особа не може бути призначена опікуном, піклувальником чи усиновлювачем;
- виду зв’язку між дитиною та її законним представником. Звичайно, найбільші можливості щодо реалізації прав дитини мають її батьки та усиновлювачі (винятком є так зване «неповне» усиновлення, коли відповідно до ч. 1 ст. 232 СК при усиновленні дитини однією особою особисті немайнові права і обов’язки щодо дитини можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка, та відповідно до ч. 2 ст. 232 СК, коли дитина не втрачає правового зв’язку з бабою, дідом, братами та сестрами). Права опікуна, піклувальника, вихователя дитини обмежені часовими рамками.

На дітей покладено обов’язок піклуватися про батьків та надавати батькам матеріальну допомогу. Зокрема, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Батьки вважаються непрацездатними, якщо вони досягли пенсійного віку або є інвалідами 1, 2 чи 3 групи. Потреба батьків у матеріальній допомозі визначається залежно від наявності чи відсутності у них коштів для забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Повнолітні діти мають утримувати своїх батьків, незалежно від того, чи мають вони достатні кошти. Це аліментне зобов’язання виникає навіть тоді, коли діти самі перебувають у скрутному матеріальному становищі, що, звичайно, враховується судом при визначенні розміру аліментів. Діти звільняються від обов’язку утримувати матір, батька, які були позбавлені батьківських прав щодо них і ці права не були поновлені (ч. 2 ст. 202 СК). Крім цього, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько свого часу ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки (ст. 204 СК).

Поради щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з іншими дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10.Ніколи не карайте дитину приниженням.
11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12. Привчайте дитину самостійно мислити.
13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15. Уважно ставтеся до потреб дитини.
16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23. Допомагайте дитині бути особистістю.
24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПЕДАГОГОМ І ПІДЛІТКОМ В КРИЗОВОМУ СТАНІ

1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Ставтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ АГРЕСИВНИХ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

1.  Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Попри це, воно має бути корисним.

2.  Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок.

3.  За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там що трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.

4.  Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

5.  Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

6.  Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.

7.  Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

ВИХОВНА РОБОТА З «ВАЖКИМ ШКОЛЯРЕМ»

1. Намагайтесь запобігти ДУМКАМ про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важкого вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
4. Вивчіть паростки позитивних якостей вихованця, його схильності, уподобання, інтереси.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. Систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання,моралізаторства. Під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИСЦИПЛІНУ У КЛАСІ

1. Встановіть межі дозволеного, еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій (як входити у клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки тощо). Зробити це треба перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку.

2. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність.

3. Стежте за своїм мовленням, розмовляйте завжди повільно, спокійним голосом.

4. Не відволікайтесь на незначні порушення, моралізування. Урок — це не арена для з'ясування стосунків.

5. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі.

6. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки.

7.Давайте учням частіше працювати у групах — це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

8. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти могли відчути себе лідерами.

9. Не принижуйте учнів, не доводьте до образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

10. Будьте привітними, але враховуйте, що фамільярність може породити неповагу.

11. Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться відповідно до ваших очікувань.

12. Не допускайте появи «улюбленців», це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

13. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові.

14. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і з себе, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів.

15. Не забудьте привітати дитину з днем народження.

16. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

17. Зміцнюйте зв'язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку.

18. Робіть виклад матеріалу яскравим, захоплюйте учнів за допомогою різноманітних методів, наочності та змістовності.

На вибір учнем прийнятної або неприйнятної поведінки впливають такі умови:

• якість стосунків між ним і вчителем;

• атмосфера у класі, спрямована на успіх або, навпаки, деструктивна;

• відповідна цьому структура класного колективу.

Рекомендації по адаптації дітей - вимушених переселенців до умов нової школи

Останні події в країні змінили життя багатьох людей. Наше суспільство стикнулось з такими поняттями як вимушені переселенці, біженці, люди, що пережили травмуючі події і т.п.

І оскільки скоро початок нового навчального року, перед сім’ями біженців, вимушених переселенців постало питання: як адаптувати дитину до нових умов життя, до нового колективу учнів, до нового навчального закладу?

Міжнародними організаціями по роботі з дітьми-біженцями виділяються типові труднощі дітей у навчанні. Вони повязані з :

-           Відмінністю програм навчання від тих, які є для них звичними;

-           Мовним бар’єром;

-           Тривалою перервою у навчальній діяльності дитини;

-           Втратою особистісного статусу по відношенню до педагогів і однолітків;

-           Необхідністю встановлення нових рольових відносин;

-           Загальним станом тривожності і психологічної недовіри дітей та їх сімей до дій шкільної адміністрації;

-           Наявністю негативних стереотипів;

-           Труднощами адаптації до нового оточення і змінених вимог до процесу освіти і виховання;

-           Перебування дитини в двомовному середовищі.

Для покращення адаптивного процесу дитини-вимушеного переселенця до нових умов батькам та педагогічним працівникам можна надати такі рекомендації:

-  Поясніть дітям, особливо молодшим школярам, що ваше завдання - перетворити школу на максимально безпечне для них місце, і що їхні батьки зроблять усе можливе, щоб вони почувалися у безпеці;

-  Потрібно говорити в сім’ї та в школі про події, що пережили діти. Не варто радити все забути, краще дати дітям можливість проговорити свої почуття та переживання;

-  Діти повинні бути впевнені, що є люди, які готові їх вислухати, зрозуміти і допомогти зорієнтуватись в нових умовах. Обговоріть з дитиною: до кого вона може звернутись в разі необхідності (це може бути вчитель, психолог, соціальний педагог);

-  Важлива підтримка ровесників. Тому слід створити можливості для спільної діяльності, спілкування нової дитини з однокласниками;

- Підтримуйте дітей у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху, а також допоможіть їм обрати найкращі стратегії для тієї чи іншої ситуації. В першу чергу з’ясуйте, які саме методи і стратегії уже допомагали їм долати свої страхи чи переживання у минулому;

- Відновіть відчуття “нормальності”: Будьте спокійні і зважені, заспокойте дітей і спробуйте максимально швидко повернутися до повсякденної рутини (обговорення домашнього завдання і т.п.), але при цьому уникайте додаткового тиску на дітей. Будь-яка поведінка, що може зашкодити іншим чи відволікти їх, є неприпустимою, однак пам’ятайте, що для такого поводження можуть бути певні причини;

-  Створіть базу контактів, систему пере адресації для дітей та їх батьків, що можуть потребувати додаткової допомоги і підтримки. Такі послуги можуть надаватися як на базі школи, так і спеціалістами державних установ і професійних організацій. Якщо в одного з учнів спостерігаються серйозні проблеми, які не зникають з плином часу, таку дитину варто спрямувати на отримання спеціалізованої допомоги.

Шкільна медіація

Давно відомо, що легше не сваритися, аніж потім миритися. Дорослі іноді набувають такої життєвої мудрості запізно... але ж дітей можна навчити! Шкільна медіація - це, мабуть, найменш конфліктний і найбільш миролюбний спосіб заздалегідь, ще до виникнення, «втопити» будь-який конфлікт. А якщо сварка уже почалася - то цей метод найефективніший для врегулювання у шкільному середовищі, такому пластичному і такому схильному до підвищеної емоційності...

Школа - це частинка суспільства. І так само, як у «великому світі» вирують пристрасті і створюються «кризові групи» і «загони швидкого реагування» - так і у школі можна, а як кажуть експерти - і потрібно! - вдаватися до подібних заходів.

Медіація – це добровільний і конфіденційний процес, у якому нейтральна третя особа (медіатор) допомагає сторонам знайти взаємоприйнятний варіант вирішення ситуації, що склалася. Особливою рисою медіації є те, що сторони спільно беруть на себе відповідальність за прийняття рішення та його виконання. Під час проведення медіації сторони дотримуються наступних принципів:

Добровільність – кожна зі сторін добровільно приймає рішення щодо участі у переговорах і усвідомлює, що рішення може бути досягнуте тільки шляхом співробітництва; можливість добровільного припинення процесу на будь-якому етапі.

Розподіл відповідальності – сторони несуть відповідальність за прийняття рішення та його виконання, медіатор – за дотримання правил та принципів процедури.

Нейтральність, безоціночність – під час процесу медіатор не займає позицію однієї зі сторін, не оцінює їх, а в рівній мірі допомагає обом. Медіатор є нейтральним по відношенню до конфлікту (не «втягується» у суперечку) і, в той же час, щиро прагне допомогти сторонам знайти найкраще для обох рішення.

Конфіденційність – усе, що відбувається на медіації не розголошується ні медіатором, ні сторонами. За винятком ситуацій, коли сторони планують завдати шкоди собі чи комусь.

Вирішуючи конфлікт за допомогою медіації, сторони повинні налаштуватися на співробітництво, і це є головною задачею медіатора – спеціально підготовленого посередника у вирішенні конфліктів, який однаково підтримує обидві сторони та допомагає їм знайти взаємоприйнятне рішення. Важливо зазначити те, що медіатор не має права вирішувати конфлікт за учасників, натомість медіатор:

-  допомагає, щоб кожен учасник висловив своє бачення ситуації;

-  слідкує, щоб усі учасники почули версію протилежних сторін;

-  визначає, узагальнює і перераховує питання, щодо яких здійснюватимуться переговори;

-  визначає спільні позиції та інтереси сторін.

Медіація у школі - інноваційний підхід до вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками навчально - виховного процесу, метою впровадження якого є реалізація практики конструктивної ненасильницької взаємодії у конфліктних ситуаціях. Медіація у школі можлива за умов реалізації декількох програм: «Медіація однолітків» і «Шкільна медіація».

Програма «Шкільна медіація» передбачає впровадження власне процедури медіації і її принципів у систему школи через залучення дорослих медіаторів до процесу вирішення шкільних конфліктів. Дорослі медіатори також можуть сприяти аналізу конфліктних ситуацій та вести конфліктологічне консультування.

Шкільна медіація сприяє швидкому та ефективному розв'язанню конфліктів на локальному рівні без залучення владних структур і адміністративного тиску.

Медіаційну допомогу можуть здійснювати практичний психолог, соціальний педагог, інші представники педагогічного колективу школи, а також «зовнішні» стосовно до школи спеціалісти - медіатори.

Програма «Медіація однолітків» також має на меті здійснення цілеспрямованої діяльності у профілактиці та швидкому реагуванні на конфліктні ситуації в шкільному середовищі, але вона передбачає залучення дітей - медіаторів до процесу вирішення учнівських конфліктів.

Сутність програми полягає у передаванні відповідальності за розв'язання конфліктів у руки самих школярів: пройшовши навчання, учні - медіатори допомагають своїм одноліткам домовлятися у ситуаціях конфліктної взаємодії без участі вчителів, батьків, адміністрації.

Медіаційна процедура - це процедура, заснована на принципах раціонального аналізу ситуації, раціонального вибору дій і прийняття рішень. Медіація не є психологічним методом роботи, медіатори не повинні розбиратися у психології людей, не повинні аналізувати їхні внутрішні проблеми і причини певної поведінки, вони також не повинні виконувати функції слідчих, арбітрів, суддів і т. і. Медіатори лише повинні знати і чітко дотримуватись правил та принципів медіації, завдяки яким вона набуває статусу безпечної процедури, безпечної у фізичному, психологічному, соціальному розумінні.

Результатом реалізації програми є створення інституту посередництва - шкільної служби медіації однолітків, діяльність якої спрямована на вдосконалення системи міжособових взаємин, покращення психологічного клімату у шкільному колективі.

Як відомо, школа є найбільш консервативним соціальним інститутом, тут доволі складно змінювати організацію і динаміку життєдіяльності, а у випадку реалізації програми зміни повинні торкатися усієї системи шкільного життя. У зв'язку з цим всі учасники навчально - виховного процессу залучаються до участі у програмі: адміністрція, вчителі, батьки, учні - всі вони знайомляться з особливостями медіації, її сутністю і спрямованістю завдяки презентаціям програми, навчальним семінарам, робочим зустрічам.

Основною частиною програми є тренінг, у результаті проходження якого учні мають знання, вміння і навички щодо проведення медіаційної процедури. Програма тренінгу передбачає знайомство учнів з основними принципами сучасної конфліктології, які орієнтовані на співробітництво і мирне регулювання конфліктів; навчання конструктивним стратегіям поведінки; навчання медіації; підготовку групи учнів для виконання посередницьких функцій у процесі вирішення конфліктів; розробку плану організації системи учнівського посередництва у школі.

Шкільні служби порозуміння

Шкільна служба порозуміння (ШСП) - це команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів), які допомагають своїм ровесникам розв'язувати конфлікти мирним шляхом, використовуючи у роботі відновні практики - медіацію однолітків, коло тощо - і працюють над формуванням безпечної атмосфери в навчальному закладі. Роботу ШСП організовує координатор, зазвичай психолог або соціальний педагог, який пройшов підготовку і володіє знаннями та навичками з організації та керування ШСП.

Діяльність ШСП базується на принципах відновного підходу, який передбачає:

◊ Повагу до особистості, віру в її здатність вирішувати конфлікти у найкращий для себе спосіб - учасники конфлікту активно залучені до процесу обговорення та самостійно приймають рішення щодо подальших дій; тому медіатор - це не суддя, не порадник, а "той, хто допомагає спілкуватися".

◊ Відповідальність у стосунках та по відношенню до інших - процес переговорів побудовано таким чином, щоб учасники конфлікту мали можливість зрозуміти один одного, усвідомити власні вчинки та наслідки, до яких вони призводять, тобто власну відповідальність. Атмосфера довіри і поваги сприяє тому, що учасники конфлікту охочіше беруть на себе зобов'язання щодо виправлення ситуації або відновлення стосунків.

◊ Віру в кожну особистість та її здатність змінюватися - вирішення конфлікту за участю медіатора побудовано як процес переговорів партнерів, а не суперників, що сприяє засвоєнню учнями іншої конструктивної моделі розв'язання конфліктів, яку вони можуть використовувати в майбутньому.

Етапи створення «Шкільної служби порозуміння»

1. Прийняття шкільною адміністрацією рішення про створення ШСП. Підставами для прийняття такого рішення, зокрема, можуть бути: напруга, велика кількість конфліктів тощо. Крім того, ключовим фактором є готовність шкільної адміністрації сприяти процесу впровадження та функціонування ШСП, а саме: делегування повноважень щодо вирішення конфліктів школярам; розуміння і згода адміністрації та педагогічного колективу навчального закладу дотримуватися принципів відновного підходу в питаннях шкільної дисципліни, виділення та обладнання приміщення для ШСП.

2. Інформування педагогічного колективу про впровадження ШСП. Вибір координатора програми серед педагогічного колективу навчального закладу відповідно до наступних критеріїв: бажання координувати діяльність ШСП, авторитет серед учнів та вчителів, наявність вільного часу тощо.

3. Інформування учнів 8-11 класів про впровадження ШСП. Анкетування учнів та відбір потенційних кандидатів для проходження навчання відповідно до наступних критеріїв: авторитет серед учнів та педагогів, бажання бути медіатором, участь у позашкільній роботі тощо.

4. Проведення співбесід із потенційними кандидатами, відбір учасників тренінгу "Базові навички медіатора ШСП" згідно з такими критеріями: розвинені комунікативні навички, співробітницький підхід у ситуації конфлікту, безоціночність тощо.

5. Підготовка команди (координатора та школярів-медіаторів) для роботи в ШСП, проведення тренінгу "Базові навички медіатора ШСП".

6. Інформування учнів, педагогів та адміністрації школи про діяльність ШСП, представлення механізму передачі справ/звернення для їх розгляду за допомогою процедури медіації та процедури кола.

7. Проведення медіацій та кіл серед однолітків учнями-медіаторами та координатором служби (у випадку складних конфліктних ситуацій).

8. Підготовка нових медіаторів із числа учнів, які пройшли відбір згідно зі згаданими вище критеріями та внутрішнє навчання (організоване координатором служби за допомогою практикуючих школярів-медіаторів) принаймні один раз на рік для забезпечення неперервності функціонування ШСП.

9. Підвищення ефективності діяльності ШСП шляхом проведення зовнішніх супервізій та внутрішніх тематичних дискусій, що мають нам меті аналіз напрацьованого досвіду.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ЗАПОБІГАННЮ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ

Право дітей нашої країни на захист від усіх форм насильства гарантується 28 і 52 статтями Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Разом із тим, важливо відмітити, що школа, на думку дітей, є тим місцем, де вони зустрічаються із жорстоким ставленням та знущанням. А насильство породжує таку ж саму жорстокість з боку дитини.
 

НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї

Насиллям в сім’ї є:
Знущання над дитиною; Нанесення побоїв; Завдання шкоди здоров’ю; Залякування дитини; Порушення її статевої недоторканості; Навіювання страху; Перебивання дитини під час розмови; Ізоляція дитини; Контроль (обмеження) доступу до спілкування з ровесниками; Ігнорування дитини; Незадоволення основних потреб; Використання дитини як засіб економічного торгу; Погроза залишити дитину; Погроза фізичною розправою; Поводження з дитиною як з прислугою; Відмови в поінформуванні про важливі рішення сім’ї.
Щоб такого не було (рекомендації учнів своїм одноліткам):
· Твої права в сім’ї в нашій державі захищають Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України;
· Будь поінформованим та нагадуй батькам про існування твоїх прав (права дитини є такими ж як і права дорослих, які є закріпленими в ІІ розділі Конституції України);
· Намагайся завжди шукати порозуміння з батьками;
· Не соромся звертатися за допомогою до кваліфікованих спеціалістів, вчителів, психологів, працівників прокуратури, кримінальної міліції у справах неповнолітніх;
· З 14 років ти маєш право особисто звернутися в суд щодо порушень твоїх прав батьками
 

НАСИЛЬСТВО НА ВУЛИЦІ
 

Насильство на вулиці щодо дітей є:

- Фізичне насилля: Грабіж, Розбій, Побиття, Проституція, Примусова праця (збирання і здача металобрухту, макулатури, порожні пляшки, миття машин, праця вантажниками).

- Моральне насилля: образи, приниження честі та гідності.

- Злочини проти власності: грабіж, вимагання.

- Сексуальне насилля: проституція, зґвалтування, розбещення.

Шляхи подолання (Як себе поводити):

· Не ходити самому по вулицях в вечірній та нічний час;

· Не спілкуватися із незнайомими особами;

· Не виставляти на показ коштовні речі (прикраси, мобільні телефони, гроші);

· Не вживати алкогольні, наркотичні засоби (це призводить до втрати самоконтролю);

· Не провокувати своєю поведінкою інших (викликаючі одяг та поведінка);

· У випадку працевлаштування, вимагай від працедавців дотримання норм трудового законодавства щодо неповнолітніх (укладення трудового договору у письмовій формі із зазначенням умов праці);

· Якщо на твоїх очах відбувається правопорушення, дуже важливо не бути втягнутим у нього щоб не стати жертвою або співучасником;

· Якщо ти став свідком правопорушення, варто обов’язково звернутись до правоохоронних органів і надати їм інформацію про це. Таким чином ти убережеш себе й інших людей від того, щоб не стати жертвою.